Історія кооперативного руху на Буковині теж має поважну власну долю, яка розвивалася поетапно, в залежності від історичних процесів і неабияк прикладалася нашим землякам у вирішенні цілого порядку соціально-економічних проблем.

З кінця 18 століття Буковина опинилася в межах Австро-Угорщини. Ліберальна економічна політика австрійського уряду законом з 1868 року ввела право на вільний оборот  землі, свободу заставляти, продавати її. Іншим законом того ж року дозволялося вільність кредиту, яка на жаль давала необмежену свободу лихварям на селі.
Економічна політика держав, які панували на Буковині, намагалася  зберегти цю територію у нерозвиненому стані, на позиціях своїх внутрішніх колоній, всілякими засобами затримувала економічний розвиток і соціальну перебудову суспільства.

Як і багато українських земель, Буковина та сусідня Галичина, були призначені на те, щоб постачати індустріям імперії дешеву сировину, півфабрикати, сільгосппродукцію, бути для них вигідним ринком збуту промислових виробів і об’єктом експансії їх капіталів.

Саме на цей період в Європі припадає створення споживчих і споживчо-збутових кооперативів, які неабияк сприяють селянам у розв’язанні їхніх споконвічних проблем по продажу вирощеної продукції, закупівлі взамін необхідних товарів домашнього та  виробничого вжитку. Правда на буковинські землі кооперативні ідеї прибули дещо із запізненням, однак з часом в краю вони отримали благодатне підґрунтя. Питання організації споживчих спілок почали жваво обговорювати на Буковині після прийняття в Австрії у 1873 році  закону, який дозволяв створювати широке мереживо спілчанських організацій, в тому числі кредитні, споживчі спілки. Останні мали право збувати різноманітні товари, тощо.

Історики дослідили, що такого ґатунку перші споживчі кооперативи на Буковині були засновані у 1888 році – в Топорівцях, у 1889 році селяни села Слобода-Раранче відкрили крамницю з продажу товарів першої необхідності для сільської громади.

У 80-х роках була створена перша спілка споживчих кооперативів “Молдова де норд”, а згодом товариство “Георге вінту”, спілки “Орашень” в Чернівецькому та “Уніреал” – в Хотинському повітах.

З часом крамниці почали опиратися у своїй роботі на спеціальні статути, які розробляли буковинські народовці. У 1894 році просвітницьке українське товариство „Руська бесіда” змінило статути читалень з чисто просвітніх на економічні, в яких обумовлювалося членство в кооперативі, майнові питання тощо. Така спілкова крамниця підлягала реєстрації у повітовому управлінні.

Вже у 1897 році на Буковині існувало біля 50 кооперативів, при яких діяли спілкові крамниці. З початку ХХ ст. кількість споживчих спілок помітно зростала.

Починаючи з 1907 року в краї створюються нові споживчі товариства. Так, в Кіцманському районі були створені споживчі товариства у с. Ставчани під назвою “Споживча спілка”, “Зоря”; в селі Шипинці – “Взаємодопомога”, а в Заставнівському районі в с. Миткові в 1910 році – “Взаємна вигода”. З’явилися перші такі спілки у гірських селах. У 1910 році у системі „Великої вигоди” отримали життя споживчі кооперативи у Кадубівцях, Прилипчому, Довгопіллі, Мореничах. Тоді ж у Лужанах і Вашківцях зареєстровано спілки, які почали займатися, окрім збуту промислових товарів, ще й переробкою сільгосппродукції, кредитною діяльністю. Окремі спілки почали придбавати сільськогосподарські машини.

Сторіччя з дня заснування також відзначає Хотинське споживче товариство, статут якого був затверджений 16 лютого 1907 року.

Найбільш поширеним часом народження споживчих спілок в краю визнають період з 1904 року, коли за кілька років їхня чисельність сягнула 70 осередків. А у 1913 році число споживчих кооперативів зросло до 213.

З кожним роком удосконалювалися статути споживчих спілок, які  змушені були відповідати нормам австрійського законодавства. Однак чимало з них вже тоді розвивалися у руслі правдивих кооперативних стосунків. В усіх споживчих спілках всі члени мали рівні права і лише один голос. Паї сплачувалися невисоких розмірів, тому  у кооперативах переважно були незаможні селяни. Збут товарів рекомендувалося  проводити лише за готівку. Розподіл прибутків між членами кооперативу проводився пропорційно за проведені закупки товарів у кооперативах. Дивіденди, якщо і виплачувалися, то невеликих розмірів, бо не це було головною метою членства у споживчому кооперативі.

Українські кооперативи на Буковині прагнули об’єднання під крилом власного краєвого осередку, яким у 1903 році стала їхня союзна організація в Чернівцях „Селянська каса”. У 1912 році до „Селянської каси” належало 174 кооперативи серед яких були кредитові, споживчі, молочарські та інші. “Селянська каса” одночасно виконувала роль організаційного, ревізійного і фінансового центру для всіх кооперативів. При ній у жовтні 1906 року засновано краєву „Спілку”, яка мала намір зосередити під своїм крилом торгівельну кооперацію.

Згідно до постанови Ради народних комісарів УРСР та ЦК КП(б)У 27 серпня 1940 р. була створена Чернівецька обласна спілка споживчих товариств, яка об’єднала двісті два споживчих товариства та чотири цукрових кооперативи.